Собі, 16-річній

Кажуть, що коли хочеться полегшити незрозумілий тягар душі, необхідно написати листа….собі. Зазвичай пишуть листи собі майбутньому. А собі минулому? Можна ж і так, чому б і ні? Тому пишу зараз листа собі, шістнадцятирічній.

Привіт, Віка. Пишу тобі з нелегкого 2014 року. Зараз ситуація така, що єдина мрія – мир і спокій.  Але в мене все рівно виходить вірити в краще і трішки мріяти, а все тому, що ти мене навчила.

Ти була права, я і в 20 років люблю пускати з балкона мильні бульбашки і шаленію від повітряних кульок. Мені досі складно зробити вибір між пломбіром, ванільним чи сирковим морозивом. І качельки теж не набридли.

 Навіть не сподівайся, що переростеш свої кольорові дивацькі сни із захопливими сюжетами. І не мрій, що в університеті ти вивчатимеш лише пов’язані з іноземними мовами предмети. Не хочу лякати, але кількість дисциплін буде…кгм..скучати точно не доведеться.

І ще одне – можливо, він і найкращий, але... не твій (не ховай очей, ми обидві знаємо, про кого йде мова). До тебе ця геніальна істина таки дійде…але йтиме вона до тебе довго, повільно і трохи болісно. Ти не пускатимеш її на поріг серця, вдаватимеш, що нічого не чуєш і не бачиш, обманюватимеш перш за все себе. Але тоді таки вона напроситься на чай – і залишиться в тобі. Значить.Так.Треба.

Дочитала, відволіклась – і марш читати свого Дереша чи що ти там розпочала) У 20 в тебе буде новий кумир в літературі. Хто це? Не рви коні, всьому свій час, мала. =)

Настрій: ряжанковий)

Зараз звучить: ФІОЛЕТ - Скинем светри