А може сніг у квітні - то останній шанс відчути на собі прозорість спогадів?
Ти йдеш, весняно вітряна і незалежна, аж раптом відчуваєш на повіках лід. І думаєш, то сльози щастя ріжуть зір і волю...Аж ні, то справді сніг приліг спочити на твоїх думках. І в отакому, раптово крижанім круговороті єдине, що згріє - то теплий шалик спогадів. Щокою тулишся до них і відчуваєш вовняний дотик того, що не вернеш. Пірнаєш глибше - і тепло вже на губах. Тамує запах ніжного какао, і залишає в кутиках усмішки тінь намоклих вій.
А ти все йдеш холодно-вітряна і незалежна, і хоч той шалик спогадів прозорий, як вуаль, тобі вже тепло.
І сніг у квітні - то капризний шанс відчути на собі цілунки спогадів...
Настрій: в очікуванні чогось
Зараз звучить: Колос - Лист (Як я живу)
Поезія в прозі! До останнього поки читав не міг повірити, що це не вірш. Гарно
ВідповістиВидалитиЯ помітила цей своєрідний присмак поезії вже після написання...Якось так вийшло само по собі
ВідповістиВидалити